Персона grata

ІРИНА ЛУЦЕНКО: МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ

14.09.2011 11:59

Я не знаю, наскільки великий список життєвих удач Юрія Луценка, проте безсумнівно одне: дружина і діти - найбільша удача його життя. Ірина ні на секунду не сумнівається, що живе з найкращим чоловіком на Землі і готова битися за нього до останньої хвилини. Заздріть, мужики: не всім дісталася така жінка. Більше того, я читала його листи й листівки з в’язниці дружині і дітям і думала про те, скільки жінок в країні мріяли б отримати в житті хоч один такий лист. Не секрет, що люди і їхні стосунки найкраще проявляються в драматичні моменти життя.

- Пані Ірино, всі говорять про те, що якби вчасно були проведені реформи, зокрема, правоохоронної і судової систем, якби було зроблено те, що зробити було необхідно, сьогодні ситуація в країні була б іншою.  
- Дуже серйозне запитання, на яке неможливо відповісти однозначно. З одного боку, те, що сьогодні закидають Луценку, Тимошенко, Діденку та іншим чиновникам минулого уряду - це не що інше, як погано закамуфльована спроба підвести Кримінальний кодекс під якісь управлінські рішення, тим самим перекреслюючи поняття державного управління в принципі. Бо виходить, що людина, будучи при владі, не має права на помилку. А як тоді приймати важливі рішення, брати на себе відповідальність, якщо вони згодом можуть бути витлумачені як кримінальні? У Юрія Луценка, коли він був міністром, було триста тисяч людей за спиною. Він був перший цивільний міністр, який прийшов в дуже складну структуру, що вимагає невідкладного реформування.
На жаль, реформи провести просто не встигли. Точніше, зробити їх не дали. Ви знаєте, що Юрій Віталійович подавав до ВР понад 50 законів щодо реформування правоохоронних органів. І що? Їх не пропустили. Демократи не мали в парламенті більшості - і це відповідь на ваше запитання про можливість реформ.
П’ятирічний період занадто малий для того, щоб розгорнути в іншу сторону всю цю машину. Політична воля багато в чому повинна була виходити від глави держави, а її не було. Серйозна вина демократів полягає в тому, і це сьогодні гризе мого чоловіка, що вони не змогли об’єднатися, забути чвари і особисті інтереси в ім’я нового суспільства, яке вони обіцяли на Майдані.
- Ірино, ви пам’ятаєте останні місяці перед арештом? Деякі політики і депутати запевняли: «Луценка заберуть». Про це говорили і в кулуарах. Напевно, і ви про це знали. Чому не поїхали?  
- Чоловік ще у вересні сказав: «Іро, будь готова до того, що мене заарештують. Я це знаю на 99% ». Навіть Ганна Герман говорила: «Ви, Юрію Віталійовичу, не кидайтеся так отим словом «зек». Ми прийдемо до влади і допоможемо вам самому стати зеком». І Шуфрич свого часу сказав: «Луценко, що тобі не йметься, збирай валізи і їдь звідси». Юра відповів: «Я не поїду з цієї країни, бо це моя країна». І моєму чоловікові не все одно, що відбувається з Україною.
- А ви його не просили поїхати?
- Не просила. Я йому сказала: «А як це ти поїдеш? Це ж соромно. Як ти кинеш тих людей, які за тобою стоять?». Не можна втекти від самого себе.
- А якісь компроміси пропонували?
- Жодного разу. Ніколи. Був епізод, коли Юру вже закрили в СІЗО. Слідчий Войченко накропав 47 томів на Тимошенко і просив Юру, щоб дав свідчення на ці автомобілі-«Опелі» для сільської місцевості, щоб сказав, ніби ці вказівки дала вона – і тоді мав піти лише свідком. Але Войченко просто не знає мого чоловіка, він не зрозумів, що зробив дурницю. Чоловік не та людина, якій можна пропонувати йти на підлість. Порядність у нього в крові.
Був ще один епізод. Діти просилися до нього на побачення. Слідчий дає дозвіл. І коли старший син Саша написав заяву, прибіг до Юри Войченко: давай якісь свідчення, інакше я не пущу до тебе дітей. Тоді Юра відмовився від побачення з дітьми. Ось такі були два епізоди.
А до затримання він зустрічався з Ренатом Кузьміним. Це вже був кінець листопада, вони спілкувалися дві години, і Кузьмін переконував Луценка, що справа яйця виїденого не вартує, але на нього тисне генеральний прокурор - Медведько тоді був. Кузьмін каже, що нічого ж немає: якийсь водій, святкування - це все смішно ... Юра після їхньої розмови почав готуватися до арешту. Але ми були впевнені, що це буде після Нового року, а не перед…
- Про кримінальну справу Луценка кажуть, що це помста одного-двох людей, прізвища яких вже називалися. Чи це все-таки не принципова позиція керівництва країни?
- Думаю, це питання потрібно з трьох сторін розглядати. По-перше, це, звичайно, помста. І силовики по команді шукали привід, щоб посадити. Так що десь збіглися інтереси і бажання сатисфакції тих, з ким він воював. Але я не думаю, що Янукович говорив: «Саджати, тиснути, пресувати!» Швидше за все, він просто схвально кивнув головою.
Проблема, як мені бачиться, полягає у свідомих діях групи цілком конкретних силовиків в МВС, Генпрокуратурі і СБУ. Підштовхуючи країну до екстремального сценарію, вони хочуть зміцнити свою роль опори влади.
Випустивши Луценка, влада не продемонструє, що вона слабка. Навпаки, це може стати свідченням того, що влада чує опозицію і громадянське суспільство. Влада, тобто Янукович, має унікальний шанс продемонструвати не слабкість, а благородство. Але це ж не за їх поняттями.
Крім усього іншого, Юрій небезпечний як харизматичний політик. Я його знаю багато років. Ми вчилися разом на одному факультеті, жили в одному гуртожитку, на одному поверсі. За ним стадами ходили!
Маючи 25 річний досвід спілкування з Юрою, коли він виступає на суді, навіть я потрапляю під його енергетику і готова відразу бігти на барикади. Але саме за ним (сміється).
- Він мав успіх у дівчат?
- (Сміється.) Звичайно! Він був лідер, дуже активний, говіркий, дотепний, іронічний, запальний! Тому я рік до нього придивлялась, перш ніж ми почали зустрічатися!
Львівський політехнічний інститут, 1988-й рік. З райцентру Рівненської області приїжджає відмінниця, правильна дівчинка, яка закінчила музичну школу з відзнакою і середню школу із золотою медаллю.  А Юра - теж відмінник, «очкарик», енергійний хлопець, за яким завжди ходять натовпи, який, до речі, теж їздив на олімпіади ... і завжди його було надто багато.
- Вас це лякало?
- Так! Ми жили на одному поверсі, але спочатку я обходила його двері стороною, щоб не зіткнутися. Якось виглядаю о другій годині ночі: що відбувається?! А це Луценко з другом б’ють у барабани, бо посперечалися, скільки людей виявиться небайдужими і закличуть їх до порядку.
Або інша історія. Після Великодня йде «поливний понеділок» і на Львівщині прийнято, що чоловіки і жінки, дівчата і хлопці поливають один одного. Ми вирішили помститися за всі «барабани» серед ночі. Стоїмо, чатуємо Юру з банками з водою. Йде Луценко і каже: «Дівчата, ви ж мене знаєте, я ж людина непередбачувана, не чіпайте мене, бо я за себе не відповідаю».  Всі відступаються, але одна найрішучіша виливає на нього цю трилітрову банку води. Він повертається в початок коридору, знімає вогнегасник, зриває з нього пломбу і, відкриваючи двері, починає заливати піною всі кімнати! Коротше, «поливний понеділок» отримали всі.  І тут, як в провінційній виставі, на авансцені з’являється голова комітету гуртожитку. Він бачить всі ці «сталактити» піни і питає: «Хто Це зробив?» Луценко виходить: «Я». А у Львові по годинах вода, і всі наповнюють банки, каструлі. «Ті, хто це зробив, вперед - за водою. Щоб до ранку все було вимито». І Луценко бере відра і тягає всю ніч воду, а ми все драїмо. О шостій ранку, всі сідають разом, Юра витягує цукерки, ковбасу, якийсь лікер, і у нас починається застілля. Луценко всіх задобрює за свій безглуздий вчинок, і ніхто не ображається. Це було таке студентське братство, всі знали і чекали від нього таких вчинків.
- А зустрічатися ви теж на першому курсі почали?
- Ні, звичайно! Потім Юра був у армії. До речі, сам наполіг, щоб служити. Я вже перейшла на четвертий курс, а він повернувся на третій. Я здала сесію, а його відпустили з армії на два місяці, щоб він зміг оформитися, тому що він у листопаді мав продовжити навчання. У мене останній день перед канікулами, поїзд на Рівне о шостій ранку. І ось його друг Славік запрошує нас з подругою «на каву і лікер». Тоді якраз по телевізору польське ТБ показувало Сан-Ремо. Приходжу о 8 годині вечора. За столом сидить мій майбутній чоловік, на мене дивиться. «Привіт!» - Начебто ми вчора бачилися, і не було двох років. Хлопчаки п’ють пиво, розмовляють, ми дивимося Сан-Ремо і розмовляємо. Ви знаєте, це Сан-Ремо закінчилося через дві години, а ми розмовляли з ним, навіть не помітили, до четвертої ранку. Якось відразу знайшлися теми ...
- А ви пам’ятаєте, про що розмовляли? Він був дорослий?
- Ні, він був не дорослий, він був палкий, пристрасний, дуже романтичний. І ось о четвертій ранку, я йому кажу: «Юро, у мене в шість поїзд, мені треба б посуд помити».- «Я тобі допоможу, давай, я заберу чашки брудні, турку ...» І ось він допомагає мені, а в мене така втомлена думка: ну от настав момент, коли він почне приставати - все-таки два роки армії,  я й так втомилася, а тут ще відбиватися. Іду з цією думкою. Помили посуд. Я сіла на ліжко і приготувалася до відсічі.(Сміється) І ви не повірите: він сів навпроти і спокійно продовжив розмову. Через годину він провів мене на вокзал. Ніяких обіймів, поцілунків і натяків. І вже тоді я поставила собі «галочку» - цікавий хлопець. Хоча зовні - нічого особливого: худий, як тріска, окуляри старомодні величезні, одягнений у те, що носили в Рівному, а Львів - це ж кузня моди була на той час.
- Він що, особливо не виділявся? Кажуть, у нього тато був крутий. Невже батьки не балували?
- Він просто не парився з приводу шмоток. Потім, коли прийшов з армії, мама зайнялася його гардеробом, все необхідне купили. Але Юра і зараз такий: має бути добротно і комфортно - не більше.
А через півроку він повернувся до інституту. І запросив мене на вечірку на честь його повернення. Ну, думаю, піду подивлюся. Приходжу. Натовп людей, музика. Сидить мій «очкарик» за столом. Ми йдемо до мене, беремо турку, чашки, готуємо каву на піску і розмовляємо до четвертої ранку. Наступного дня я повертаюся з пар: листопад, вогко, дощ. Стоїть мій Юра в «Алясці», яку носив вже два роки, і каже: «Привіт. Ти була у вірменському дворику? Ні? Тоді ти нічого не бачила! Ходімо». Він взяв мене за руку, і ми довго блукали старим  Львовом. З тих пір ми разом.
- І скільки ви вже разом?
- Сашкові вже 22. Двадцять чотири з половиною роки.
- А які важкі періоди згадуєте сьогодні?
- Коли чекала другого сина. Я тоді вже активно і серйозно робила кар’єру. Працювала в Антимонопольному комітеті. На перевірки їздила. Пам’ятаю, перевіряю когось, а керівник каже: «Краще б мене два рази в МВС допитали, ніж у вас».
А Юру в цей момент звільняють з роботи. Він був помічником у Пустовойтенка. Його батько був народним депутатом, головою Комісії інвалідів, пенсіонерів, учасників війни. І тесть посмів у той час покритикувати президента Кучму: «До 9 Травня не виділяєте грошей на допомогу цим людям, а пофарбувати другий літак Президента у вас гроші є». Тоді це була кричуща зухвалість! І Кучма тоді викликав Пустовойтенка і сказав: старому я нічого не зроблю, а в тебе там молодий - прибрати!  Тоді Юру звільнили, він тоді був у Соцпартії, і Мороз взяв його «двадцятим» помічником, без зарплати. Я була на четвертому місяці вагітності. У батька Юри тоді було чотири інфаркти та передінсультний стан. У сина закрита кар’єра, низка анонімок на ім’я Президента «за підрив чогось там». Батько не витримує цього удару. Віталій Іванович помер на руках у лікарів. Юра страшно переживав ...
- Як сьогодні сини переживають те, що сталося з батьком?
- Старший Саша закінчив школу зі срібною медаллю.  Вже тоді, у свої 17 років син відчув, що таке публічність і що таке бути дитиною відомого політика. Юра вже тоді був міністром, і газета «Сегодня» написала: «Син Луценка на випускному стріляв у людей». А вони там робили пантоміму про два гангстерські угрупування. Ну й за сценарієм один в одного пальцями «стріляли». Син тоді страшно засмутився: «Мамо, ну це ж неправда! Як вони можуть так брехати, пересмикувати!»
Після школи син вирішив йти по стопах батька. Вибрав технічний вуз - Київський інститут зв’язку. Ми порадилися з чоловіком і вирішили, що віддамо його на платне відділення, незважаючи на блискуче складені іспити. Щоб ніхто навіть не насмілився сказати, що його пропхнули. Саша відучився чотири роки, і за те, що він відмінник, його перевели на безкоштовне навчання на п’ятий рік. Плюс паралельно він працює за фахом. У нас на фірмі починав з рознощика реклами. Працював з клієнтами, розносив рахунки, спілкувався з ними. Я показувала йому бізнес з найнижчого рівня. Щоб він розумів, як заробляється шматок хліба. Це дуже непросто.
Зараз він працює у відділі технічного обслуговування мережі - системним адміністратором і навчається на курсах американської компанії «Циско».
- Чи бачать ваші сини себе в Україні?
- Ці події після Майдану, коли Юру кілька разів знімали з посади, ця посадка в СІЗО... Сашка ж бачить, який Юра в сім’ї, який він серед людей, на роботі, він же ходив з ним на мітинги, бачив, як народ до нього тягнеться ... Ось ця несправедливість по відношенню до його батька-кумира викликає відторгнення. Він каже: «мам, поїду в Канаду, вас заберу. Ось тата випустять, я довчусь, щоб не соромно було там показати свою освіту, я не буду жити в цій країні. Це безперспективна країна». Цей хлопчик не мажор - він вчиться, працює і мріє приносити користь. Він дуже сильний духом. Ходить у спортзал. Він розуміє, що повинен себе тримати у формі, оскільки у нього вирізана щитовидка і йому доводиться жити на штучних гормонах. Я дивуюся своєму синові, наскільки у нього велика сила волі! 
Молодшому майже дванадцять. Він упевнено бере перші місця у своїй віковій категорії в змаганнях з плавання, із задоволенням перемовляється англійською з офіціантами, продавцями, зі стюардесами. Коли Юру заарештували, Віталіку було найважче. Однолітки спочатку йому говорили: «У тебе батько - зек». Але ці труднощі його загартували. Він став більш дисциплінованим, підтягнувся у навчанні. Коли батько почав голодувати, Віталік мені каже: «Мамо, вже ніхто в школі не обзиває тата зеком».
- Як ви думаєте, що про Луценка напишуть в підручниках історії в майбутньому?
- Не знаю. Все залежить від того, хто буде писати ці підручники. І це концептуальний момент: від нас залежить, хто їх нам напише через 20 років.



Джерело: «Публічні люди»

 Версія для друку

На часі

Другі роковини президентства Януковича: Україна кинута на виживання

01.03.12Україна за два роки президентства Януковича скотилася до недемократичної країни і втратила свій імідж на світовій арені. З таким висновком поділився народний депутат України, голова Рівненської обласної організації «ВО «Батьківщина» Юрій Прокопчук перед ждокладно

01.03.12На Рівненщині середня зарплата
у січні – 2232 грн 

01.03.12Через бурульки дві людини опинилися на лікарняних ліжках 

01.03.12Впавши в каналізаційний колодязь, загинула 19-річна студентка 

Всі матеріали рубрики "На часі" 

Афіша

Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр

09.02.128 лютого ( середа) – «Украдене щастя»докладно

Всі матеріали рубрики "Афіша" 

Культура

КВН. Сезон стартував!

01.03.12У неділю на сцені рівненського Міського палацу культури «Текстильник» відбулася перша гра Відкритої Рівненської ліги КВН. За три путівки до півфіналу боролися вісім колективів з Рівного, Львова, Луцька, Івано-Франківська, Ужгорода та Тернополя.докладно

09.02.12Фундаментальне дослідження «Острозька академія XVI – XVII ст.» 

01.02.12«Без сала мучусь…» 

14.12.11«Бомба» не розірвала «Європу» 

Всі матеріали рубрики "Культура" 

Дитячий світ

Казка про Бабая

08.12.11Жив був на світі Бабай. Ні, ні, ви не зрозуміли, жив був на світі маленький Бабай, дуже-дуже маленький, найменший, зовсім крихітний. Такий він був маленький, що мама-нічка називала його своїм малесеньким хлопчиком, а тато-місяць завжди весело посміхався,докладно

08.12.11Здрастуйте мої юні читачі! 

16.11.11Берiзки 

16.11.11В гостях у Терчика 

Всі матеріали рубрики "Дитячий світ" 


Архів

Область

Хто прославляє Острог і Рівненщину

01.03.1217 лютого 2012 року в Києві в конференцзалі готелю «Експрес» відбулось підведення підсумків Всеукраїнського конкурсу – Кращий нотаріус року.докладно

22.02.12«Донька похвалила, що Януковичу лице розписав» 

22.02.12Берегиня поліського дивосвіту 

22.02.12„Єдиним вікном” для громадян де-факто можуть стати суди 

Всі матеріали рубрики "Область" 

Персона grata

Олег Червонюк: «Я хочу, щоб Рівне стало центром легкої промисловості України»

30.11.11Колишній промисловий гігант - Рівненський льонокомбінат, який забезпечував роботою понад п’ять тисяч людей, ще зовсім недавно був схожий на велику руїну. Та із приходом на підприємство нового власника – хмельницького підприємця Олега Червонюка, льонокомбідокладно

26.10.11Іван Бабарика:«Доньку часто беремо з собою на збори» 

14.09.11ІРИНА ЛУЦЕНКО: МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ 

26.07.11Олександр Курсик: «Перша офіційна зарплатня у мене була 13 гривень 62 копійки» 

Всі матеріали рубрики "Персона grata" 

Спорт

Новини спорту

09.02.12Катерина Климюк знову з медаллю У Запоріжжі відбувся чемпіонат України з легкої атлетики серед ДЮСШ та СДЮШОР, де паралельно змагалися за Кубок країни дорослі спортсмени.докладно

01.02.12Новини спорту 

18.01.12Новини спорту 

28.12.11Новини спорту 

Всі матеріали рубрики "Спорт" 

Погода в Рівному » Україна